2 рочки

Так так, Девіду вже цілих 2 роки, не віриться, правда?

Сотні разів чула як інші кажуть що час летить і діти ростуть, і саме це зараз відчуваю. Вже нема того малесенького карапуза який їв би ціцю цілими днями і ночами. Нема лялі яку несеш в ергорюкзачку а його звідти і не видно. Нема малюка якого можна залишити в кімнаті і через 15 хвилин знайти на тому ж місці. Натомість маємо дорослого маленького хлопчика який не тільки все розуміє але й вміє сказати все що хоче.


Так цікаво як за рік дитина може стільки всього навчитись: малювати «яйо», складати конструктори, просити мультики «мукі плісь», стояти в кутку, просити пробачення «сьові», і після того як спитавши чи він буде ще так робити, чесно відповідати «будю». Сварити на всіх нечемних собачок і котиків «ньо-ньо», казати «кай» (тікай) коли Том біжіть за Джері, махати привіт всім перехожим, казати тоненьким голосочком «мєкі муха» (маленька муха) і грубим голосом «вікі офльом» (великий елефант), чистити зубки, мити пузьо співати «ля-ля-ля», танцювати і ще багато –багато вього. Кожного дня з'являються нові слова, речення та емоції і дуже приємно,смішно і щасливо за цим всім спостерігати.



Цього року, вперше, Давидко лишався тільки з татом, і то зразу на 3 дні поки мама їхала в невеличке відрядження. Думала що він буде плакати, а я тільки про нього і буду думати. Насправді все було набагато легше ніж уявлялось – мене загрузили роботою, так що приходиш зранку, дивишся на годинник а вже 6 вечора. Давидко чемно ходив в садочок і знав що мама полетіла на «плеймі». Зато так було добре повернутись додому, до своїх козаків!

Звичайно був Днь Народження. Підготовка до нього проходила набагато легше і спокійніше ніж минулого року, адже до нас приїхали "буся" і "дідьо" то є кому дитину бавити і допомагати.

Ми навіть пекли пробний торт:



Подарунки Давидко почав отримувати ще наперед. Спочатку бабуся з Украіни передала подаруночки, якраз курточка була дуже доречі на сам День Народження.



Потім прийшов подарунок від хресного - велобіг. Ми його складали безкінечно: то рама дороги ногами, то руль не тим боком. Ось фото спроби №3, як бачите, не останньої.



З погодою, взагалі не пощастило, хоча це не було несподіванкою, навіть по новинам чула що вже 5 років поспіль на 1 березня паде дощ. Перший день осені як не як.

Хоч і падав (а подекуди і лив) дош, День Народження таки відбувся, з тортом, двома свічками і приємною компанією. Девіду найбільше сподобалось як йому співали "хепі бьоздей" і до тепер бігає по хаті і наспівує "ту ю".

Більше фото тут.