City2Surf 2013

Пишу пост по свіжим емоціям. Вчора подолала перший в житті офіційний забіг! Це найбільший по кількості людей марафон в cвіті. Довжина всього лише 14 км, але, повірте кілометри не дають повної картини. Бігти треба з центру і до найвідомішого пляжу міста (доречі саме тому забіг і називається City2Surf), і більшу частину дороги треба бігти вверх. Отак біжимо-біжимо, вгору і вгору, ну, думаю, раз стільки вгору, значить зараз за цим поворотом буде гарний і протяжний спуск... а не тут то було, там за поворотом така горка що попередня здається рівниною, і так 80% шляху.



Почала тренуватись 2 місяці до забігу. Бігала спочатку по 2, потім 5 а далі і 8 км. 2-3 рази на тиждень, але 14 жодного разу так і не пробувала. Так як самому бігти не цікаво, то ще підбила співробітника.



Для участі в цьому марафоні потрібна реєстрація, вона платна, але під час самої ж реєстрації кожен має вибрати благочинну організацію куди ці гроші й переводять. Також під час реєстрації можна вибрати групу в якій будеш бігти. Групи розділені по орієнтовному часу забігу, наприклад, група що подолає шлях за 1 годину, група що зробить це за 1.5 та 2 ну і сама слабенька група – без обмеження в часі – в ній беруть участь і діти, і мами з колясками, і купа людей в різних небігових костюмах. Так як ми незнали наскільки ми швидкі, ми зареєструвались в останню – це було першою помилкою.

Прийшли на місце збору з нашою групою підтримки, а людей море, ну ми собі й стали вкінці - це було другою помилкою. Потім люди почали потихеньку рухатись вперед, і ми з ними помаленьку топаємо, так ми пройшли десь пів км поки зрозуміли що то вже можна бігти. Почали бігти, і тут ми усвідомили наші попередні 2 помилки. Людей тьма (в той день бігло 85 тисяч), вони займають всю дорогу, там пройти нереально, не те щоб бігти. Так перші кілька кілометрів ми просто проривались поміж людей щоб можна було хоч трохи вирватись вперед. Проте це не значно вплинуло на наш час, так як слідкували за ним не по групі а індивідуально - з внутрішньої сторони на наших номерках були наклеєні пласмаски з кодом, і на старті, посередині та на фініші вони автоматично трекали час кожного учасника.

Коли ми обігнали основну масу з нашої групи, бігти стало неймовірно класно. Люди виходили на вулиці, виносили воду для бігунів (хоч було багато станцій з водою по дорозі), навіть перекуски і цукерки виносили (але то певне більше для дітей які брали участь в марафоні), а ще поливали шлангами з водою, бо в той день австралійської зими було + 25.

Дуже допомагали люди які просто стояли на окраїнах і підтримували: «давайте давайте», «ще трошки і буде спуск», «не здавайтесь, вже скоро фініш», знаєте, мені майдан нагадався, люди ніби й різні а дух один.

На фініші нас чекав солодкий смак перемоги (мабуть над своєю лінню), медалі та найсолодша група підтримки :)



Чи варто було? 100% варто!

Чи буде ще? 100% буде!

А покищо результати:

Пробігли ми 14 км за 1г 37хв, і в мене навіть є місце яке я посіла – гордо звучить, нє? Але це тільки поки не знами мого місця – отож моє місце 36037! Співробітник вирушив на 1 с раніше а прибігли разом, тому його місце 36050.



Так як це не та ціль яку я ставила на початку року, то, покищо, з високо піднятою головою, дуже щасливий, але незарах.

Більше фото можна знайти тут.